Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ

11-а неділя, Мт. 77. 18, 23-35

Христос Спаситель у своєму навчанні часто користується оповіданнями-притчами, які мають вигляд порівняння речей Божих до звичайного щоденного людського життя. І не міг Христос по іншому промовляти до людей, бо не збагнули б розумом своїм, притупленим і знівеченим гріхами, чого бажає від них Господь Бог якою дорогою мають іти до Царства Небесного. І сьогоднішню притчу про милосердного Царя і лукавого слугу розповідає Христос, щоб навчити нас чесноти милосердя: милосердя Бога до людей і милосердя нашого по відношенню до своїх співбратів.

Задумаймося над цими двома чеснотами.

Воістину, безконечне є Боже милосердя для грішників, що каються. Слуга, з яким цар зводить рахунок, завинив 10 тисяч талантів. Для порівняння 1 талант дорівнював 34 кг золота, тобто його борг перед царем був настільки великий, що той слуга ніколи не зміг би його сплатити. Тому цар наказує, щоб продали його, разом з жінкою, дітьми і всім маєтком. Почувши такий страшний засуд, слуга впав на коліна і молив царя, щоб потерпів йому якийсь час, а він постарається повернути борг. А цар, бачачи неможливість того, простив йому увесь борг, подарував йому все.

Проблема прощення чи непрощення була завжди важливою, в усі часи і у всіх народах. Так жидівські равини навчали, що простити чужому можна лише один раз, а рідному – 5 разів. Навіть апостол Петро, довший час слухаючи навчання Учителя і починаючи в своєму серці щось розуміти і переживати, питає Христа: "Скільки разів треба прощати? Чи маю до сімох разів прощати?" – бачите, він трохи збільшує рівень милосердя до ближнього. І тут Христос і йому, і нам відповідає: "Не кажу тобі до сімох разів, але до сімдесяти раз по сім". Тобто Христос каже: "Не рахуй своє милосердя, але прощай ближньому". Це прощення стає законом любові, бо якби ми всі, розуміємо це чи ні, сприймаємо це чи ні, не були прощені, поєднані на хресті Христовому з Богом через Розп’яття Христове, то Небо було би закрите навічно для людини.

Уявіть собі на хвилину, що не було би Христа, не було би прощення наших гріхів на хресті, не було би християнства. Юдейство проповідує: "Око за око, зуб за зуб", мусульманство вчить: "Убивай невірних", протестанти і свідки Єгови виганяють від себе всіх, хто на думку їхніх урядовців недостойний, буддисти в Індії чи інші східні релігії ділять людей на касти вищих – достойних і нижчих – яких можна вбивати, там корова важливіша за людину з нижчої касти. Я вже не кажу про большевицько-комуністичні чи фашистські часи і науки. З такими релігіями, з такими навчаннями, якби не було Христа, людство вже давно би вистріляло, вигубило себе.

Але Бог є Милосердний. Він починаючи від перших людей – Адама і Єви, і далі через жидівський народ, якому тисячі років терпів і милував, дає нам, сучасним християнам, приклад прощення. І найсильніше милосердя Боже проявляється в словах Тайної Вечері, які ми повторюємо на кожній Літургії: "Беріть їжте моє Тіло, пийте Кров Мою Нового завіту, яка за багатьох (за кожного з нас) проливається на відпущення гріхів".

Господь своєю любов’ю щонеділі прощає нам все, нам потрібно тільки прийти і скористати з Божого дару любові, дару прощення, прийти і через Святу Сповідь і прийняття Святого Причастя врятувати свою душу, а фактично повернути її її правдивому власникові – Богові.

Але, на жаль, як часто ми самі є тими невдячними і немилосердними слугами, про якого чуємо у сьогоднішній притчі. Ми своїми фальшивими страхами і небажанням приступати до якнайчастішого прийняття Святих Тайн, затягуємо безмірні борги перед Богом, борги, які, можливо, не вдасться не те що сплатити, а навіть порахувати, як ті тисячі талантів. Гріхи наші часто є настільки тяжкі, що кличуть по кару до Бога. І за такі наші гріхи Господь мав би віддати нас і наші родини на вічні муки до пекла. І хто затягує час сповіді, хто вважає, що достатньо один раз в році посповідатися, той таки наражає себе на небезпеку почути плач і скрегіт зубів – своїх власних зубів у місці вічної кари. Я вже не кажу про тих, хто роками не йде до сповіді, думаючи що він чи вона мудріші від ксьондза і від Бога.

Але коли ми приходимо до Господа Бога в сповіді, коли щиро визнаємо свої гріхи, тоді Милосердний Батько і Цар прощає нам їх. Дарує безмірну кривду, дарує несплачений борг. Дарує сьогодні і назавжди. Бо каже Господь устами пророка Ісаї: “Якби гріхи твої були червоні як багряниця, Я вибілю їх і зроблю немов сніг.” Для того, хто щиро кається, немає гріха, який Бог не міг би чи не хотів би простити.

Однак Бог може простити і прощає лише за однією умовою – щоб ми простили нашому ближньому. Бо чи може хтось із наших ближніх завинити перед нами більше, ніж ми самі завинили перед Богом? Напевно ні, бо всі ми є рівні перед Богом. Святе Євангеліє каже: “Бог дає сонце і дощ однаково для праведних і для грішників.” А тому між собою мусимо мати Духа єдності і любові, Духа прощення і милосердя. Бо прощення, про яке говорить сьогоднішнє Євангеліє, є початком любові. Милосердя складається з двох слів: “Миле” – “серце”: серце, яке милує не тільки свого товариша, приятеля чи рідну людину, але милує кривдника, чи того, хто чинить нам зло. Так має бути між нами, християнами, бо дорога наша одна – до Неба, до Царства Божого. Тому маємо одне одному допомагати, виручати в складних обставинах, зла не пам’ятати і вміти прощати.

Ось цього і хоче нас навчити Христос у сьогоднішній притчі, подаючи нам образ злого і негідного слуги, якому цар пробачив 10 тисяч талантів, а він своєму другові не пробачив 100 динаріїв. Чи не є так між нами? До Господа взиваємо щодня: “Господи, прости нам провини наші, як і ми прощаємо довжникам нашим”, а на сусіда гніваємося. За якесь прикре слово роками не розмовляємо з братами, сестрами, батьками. Бог прощає нам чужоложство, обмани, крадіжки, обмови і інші злодіяння, а ми за кусок землі чи за нещасну хату тягаємося по судах зі своїми сусідами, а навіть рідними.

Христос, який сам є Любов’ю, приніс людям досконалий Закон любові: “Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю... люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді весь закон і пророки спираються.” Христос каже про жінку-грішницю, яка сльозами обмила Його ноги і волоссям обтерла їх: “Прощаються їй гріхи численні, бо багато полюбила... Більше любить той, кому прощено більше”.

Тож Євангеліє сьогоднішньої неділі закликає нас вчитися прощати. В молитві “Отче наш” Христос навчає: “Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. А в другому місці говорить: “Коли ти приносиш на жертовник свій дар і там згадаєш, що брат твій має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар. Піди, помирись спершу з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар свій”. Тому добре запам’ятаймо слова і зміст цієї притчі Господа нашого Ісуса Христа, щоб наш Пан і Бог не розгнівався на нас і не передав нас катам.

Чинімо людям те, чого прагнемо, щоб люди нам чинили, тоді відчуємо на собі милосердя і любов Божу і справдяться над нами слова Ісусові з Нагірної проповіді: “Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя”.

о. О. Селезінка, Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ
  • Правлячий Архієрей



    Преосвященний Владика
    Кир Микола Сімкайло
  • Канцелярія єпархії
    Протосинкел
    о. м. Василь Мельничук

    Віце-канцлер
    о. Олександр Селезінка

    Економ
    о. м. Микола Романенчук

    Юрист
    п. Віра Сліпко
  • Церковний трибунал
    Судовий вікарій
    о. Володимир Прокіпчук

    Суддя
    о. Юрій Лукачик

    Захисник вузла
    Сергій Триф'як

    Нотар Олександра Болехівська
  • Прес-секретар
    о. Василь Перцович
    e-mail: percovych@ukr.net

    Канцелярія єпархії
    вул. І.Франка, 29, м.Коломия
    Івано-Франківської обл.
    78200 Україна
    e-mail: katedra-2005@ukr.net

    Наші кнопки
  • Дизайн
    pent@gon : studio
  • Підтримка
    Коломия ВЕБ Портал
  • Розміщення
    Дата-центра ВОЛЯ