Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ

Празник Святого Димитрія Солунського

Напевно кожна людина собі уявляє Бога, Небо, рай як щось радісне, приємне, щасливе, піднесене. Кожен з нас хоче, перебуваючи у Церкві Христовій, перебувати у щасливості, в опіці Божій, відчувати постійну допомогу від Бога у своєму життю. Бути, ніби маленькою дитиною під опікою могутнього Батька і Матері.

Сьогоднішнє Святе Євангеліє подає нам слова Христові, які він промовляв до своїх апостолів наприкінці Тайної Вечері, коли вже залишалося якихось кілька годин до його арешту, що мук і страстей. Ці слова є ніби останнім заповітом Христа своїм учням.

Ці слова Ісусові сильно засмутили апостолів, бо вони до останнього моменту сподівалися, що Христос, користуючись своєю Божою владою, підніме повстання проти володарів тодішнього світу, і буде царювати на земному престолі слави, а вони будуть його помічниками. І те, що вони чули, завдавало дуже болючого удару по їхній вірі, по їхніх сподіваннях і мріях.

Ці слова Христові, нас, сьогоднішніх християн, так само розчаровують, бо Христос каже нам про неприємні речі: про переслідування, про ненависть зі сторони світу, про те, що і в нашому житті може настати година, коли нас можуть зневажати і навіть убивати тільки за те, що ми є християни – послідовники Христа.

Але, з другої сторони, в словах Христових, сказаних сьогодні до нас, є та величезна підтримка, яку Він обіцяє кожному, хто буде вірно свідчити Христову правду в своєму житті – те, що Син Божий зішле нам від Отця Духа Святого, Утішителя, Духа істини, і Дух Святий буде свідчити разом з кожним побожним християнином Благу Вість Євангелія. В словах Христових, які нам передає Святий євангеліст Іван – апостол любові, є та заповідь, яка мусить бути основою життя кожного християнина, бо інакше наше життя не буде християнським. Каже Господь: "Це вам заповідаю, щоб ви любили один одного".

І якраз для поглиблення нашої любові – любові до Бога, до Церкви, любові один до одного Свята Церква представляє перед наші духовні очі приклад святих мучеників.

Головна ціль святкування празників святих мучеників є та, щоб, пригадуючи їхнє геройське визнавання святої віри, ми вчилися від них свою віру любити, практикувати в щоденному житті, а якщо треба, то свідомо і явно визнавати свою віру, свою приналежність до Церкви Христової. Добрий християнин свою віру визнає не тільки словами, але і добрими справами, і цілим своїм життям. Такої віри від кожного з нас вимагає сам Ісус Христос, що каже: "Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і Я зречуся перед Отцем моїм Небесним". А св. Іван Золотустий додає: "Визнавання віри діється не тільки устами, але й ділами. І коли діл нема, то ми виставляємо себе на небезпеку, що будемо покарані з тими, що свою віру заперечили".

Святий Великомученик Димитрій Солунський Мироточивий є, напевно, одним з найбільш почитаних святих не тільки в Україні, але в усьому світі. Він, разом з мучеником Нестором, пам’ять якого відзначаємо завтра, є тими живими прикладами непохитної віри і стійкості перед переслідуваннями, які у всі часи християнства допомагають пережити ненависть світу і в тій ненависті і переслідуваннях виконати Христову заповідь "любити один одного".

Сьогодні, коли ми згадуємо події 1700-літньої давнини, ті часи, коли жили і вмирали за Христову віру і Димитрій, і Нестор, і тисячі інших мучеників, коли згадуємо події 1000-літньої давності, коли ворог Церкви Христової розколов нас на Схід і Захід, чи події 400-літньої давнини, коли наш святий мученик Йосафат Кунцевич – загинув мученицькою смертю за єдність Церкви Христової, нам здається що той час минув, що Церква Христова є вільна і нема потреби так сильно доводити свою віру. Навіть коли згадуємо те, що відбувалося на наших землях 60, 40 чи навіть 15 років назад, здається, що і ті часи переслідувань, часи підпілля, часи міжцерковних протистоянь, також минули, і мучеництво стало непотрібним чи якимось пережитком минулого.

Але часи, які приходять, є напевно, ще більше небезпечними. Диявол не спить і вигадує все нові і нові форми і способи, щоби тільки збити нас, а особливо наших дітей і молодь, з доброї дороги. І щоби успадкувати Царство Боже, треба не похитнутися у вірі перед спокусами нашого сучасного віку. А це є дуже і дуже не просто. Погоня за багатством, розпуста, насильство стали загальними явищами. Це нам показують по телевізорі, друкують в газетах, поширюють серед молоді. Гріх підстерігає на кожному кроці вже з народження дитини, на вулиці, в магазинах, в родині, навіть деколи і у церкві. Гріх настільки поширюється, що стає вже способом життя, стає ніби нормальним станом життя людини.

Колись мучеництвом було загинути за Христову віру. Тепер для багатьох мучеництвом є визнати свою віру здається простими речами: зранку помолитися "Отче наш" і "Богородице Діво", прийти в неділю на Службу Божу – особливо молодим людям, молодим родинам, перехреститися біля церкви, привітатися на роботі "Слава Ісусу Христу", допомогти ближньому, пожертвувати пару гривень на якусь богоугодну справу, стриматися в часі посту від горілки чи гулянок, заступитися за слабшого чи не промовчати на явний гріх або богохульство, яке часто ріками тече серед молодих людей, та й серед старших також.

Щоби витривати в доброму, витривати в Христовій любові, мусимо пам’ятати, що світ нас ненавидить, диявол робить все, щоби тільки нас не пустити до Царства Божого. Тому чим більші і складніші перешкоди стають на нашій дорозі життя, тим більше мусимо проявляти свою любов, тим більше мусимо молитися не тільки за себе, але і за наших дітей і внуків, про Божу поміч і заступництво святих у Небі. Молитва – це єдиний засіб, що єднає нас зі святими в Небі і з Ісусом Христом, Господом нашим.

Ми звикли святих вважати нашими покровителями, які нам ніби винні своє заступництво у Небі, ми хочемо від них якогось чуда, часто не прикладаючи ніяких власних зусиль. Але вони стали святими через свідчення своєї віри. Тому щоби отримати їх заступництво і допомогу, мусимо також бути свідками Христа: свідчити Його своїми вчинками, своїми молитвами, своєю вірою, своїм життям. Тільки тоді Господь Бог радо вислухає просьби тих, що за Нього віддали життя, і допоможе нам, грішним, у наших труднощах і проблемах. "Хто з великою вірою прибігає до мученика, — каже Слуга Божий Митрополит Андрій Шептицький — той може за його заступництвом всього очікувати від Бога". Тому дякуймо Богові, що маємо в Небі Святого Димитрія, і просімо його заступництва, беручи з нього приклад віри.

Тоді у своєму житті сповнимо заповідь любові і отримаємо нагороду не від світу, а від Вічного Всемогутнього Бога.
  • Правлячий Архієрей



    Преосвященний Владика
    Кир Микола Сімкайло
  • Канцелярія єпархії
    Протосинкел
    о. м. Василь Мельничук

    Віце-канцлер
    о. Олександр Селезінка

    Економ
    о. м. Микола Романенчук

    Юрист
    п. Віра Сліпко
  • Церковний трибунал
    Судовий вікарій
    о. Володимир Прокіпчук

    Суддя
    о. Юрій Лукачик

    Захисник вузла
    Сергій Триф'як

    Нотар Олександра Болехівська
  • Прес-секретар
    о. Василь Перцович
    e-mail: percovych@ukr.net

    Канцелярія єпархії
    вул. І.Франка, 29, м.Коломия
    Івано-Франківської обл.
    78200 Україна
    e-mail: katedra-2005@ukr.net

    Наші кнопки
  • Дизайн
    pent@gon : studio
  • Підтримка
    Коломия ВЕБ Портал
  • Розміщення
    Дата-центра ВОЛЯ