Коломийська єпархія УГКЦ
Зображення із фотогалереї

Християнський вісник

Церковний дрес-код

2017-06-22 10:51:00

Чи можна ходити до церкви в джинсах, міні-спідниці, шортах? Яким є найкращий “церковний” дрес-код для молодої людини? Своєю думкою діляться імідж-дизайнер, священик та дружина священика, в той час як молодь намагається вгадати, як краще одягнутися, коли зайдеш до храму.

БФ “Карітас” розпочав проект для вирішення проблеми спілкування між коломиянами і переселенцями

2017-06-16 20:00:37

Доволі часто з уривків приватних розмов можна почути нарікання на людей-переселенців, мовляв прийшли на все готове, “вони зовсім не трудолюбиві”, а ще смітять і не поважають чужу працю, розмовляють російською мовою та ще цілий ряд всяких неприємностей і звинувачень.

Духовно-екологічні роздуми над Знаннями як даром Святого Духа

2017-03-29 21:45:03

Знання – це дар Святого Духа, який допомагає ще більше заглибитись у таємницю Божої любові до Свого Створіння.

 

Слово владики Василія (Івасюка) на похороні учасника АТО Івана Дубея

Я – воскресіння і життя.

Хто в мене вірує, той навіть і вмерши-житиме!”

(Ів.11,25).

 

 

Вступ. Герої не вмирають… Вони живуть вічно… Ці слова знає кожний із нас. Нашим молодим хлопцям приходиться помирати за незалежну Україну у відносно мирний час. Тому ми прийшли так чисельно віддати шану жителю с.Ворона, загиблому на Донбасі українському воїну Івану Омельяновичу Дубею. Він служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, виконав свій обов’язок перед Батьківщиною та загинув 3 грудня від кулі снайпера у Луганській області. І не приходячи до тями, помер 7 грудня у лікарні імені Мечникова місто Дніпро. У загиблого залишилися бабуся, батьки і брат.

І). Життя, страх і смерть. Життя не стоїть на місці… Одні приходять у цей світ, а другі залишають його, тобто помирають. Тема смерті в нашому суспільстві майже заборонена. Вона приймається, як неминучий перехід в небуття. Неминучість смерті залишає життя всякого змісту, бо цей прекрасний світ, смерть накриває своєю темною тінню. Іншими словами, наступає абсолютне зникнення.

Так виходить, що смерть сильніша за життя? На щастя, НІ! Життя походить від Вічного і Живого Бога. Існує нерозривний зв’язок між життям і Христом. Сам Христос говорить: Хто вірує в Сина – живе життям вічним” (Ів.3,36). Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений” (Ів.3,18). Невіруюча людина відкидає вчення Ісуса Христа і тому вона вже є мертвою. Почуття провини, свідомість неправильного способу життя породжує страх, котрий наповняє кожну хвилину життя зустріти несподівану смерть.

Похоронні процесії свідчать про померлого. Повідомлення про катастрофи приносять смерть. Проїжджаємо повз міста і села бачимо кладовища – смерть. Хвороби забирають людські життя – смерть. Кожного дня смерть забирає із землі близько 150.000 тисяч людських життів. У нашу свідомість з раннього дитинства смерть входить як кара, помста, розбиття всіх надій, насмішка над мріями і могильна темнота, що поглинає недобудовані нашим серцем уявні замки.

Реакцією на таке неминуче майбутнє буває страх. Почуття страху не дозволяє нам входити до темної кімнати, минаємо небезпечні місця й уникаємо ненадійних людей. Таку саму реакцію має страх перед смертю, котрий викреслює з пам’яті людини це слово і все пов’язане зі смертю. Страх перед смертю змушує заповнити душу різними заняттями і захопленнями настільки, щоби ми не мали часу роздумувати над питаннями про суть теперішнього і майбутнього життя. Дух пригнічений і знаходиться в замішанні. Спроба людини стати на духовний рівень, тобто піднятися вище свого тіла і матеріальних цінностей, викликає в оточуючих нерозуміння, сміх, осудження. Ми не раз можемо почути: “Дивись побожна пішла” або “Він вже не п’є з нами, бо записався у баптисти”. Суспільство нині кудись дуже сильно поспішає і це переростає у психоз. Життя перетворюється на спринтерський біг в нікуди. Поет Євтушенко дуже точно назвав поспіх прокляттям часу. “Поспішно п’ють, поспішно люблять, і опускається душа. Поспішно б’ють, поспішно каються” та поспішно помирають. Тому книга Івана Богослова Одкровення говорить, що ти носиш ім’я, неначе живий, але насправді ти мертвий.

1.1). Смерть – це трагічний фінал для мало віруючої людини. Іноді вона стає перед людиною як можлива втеча від позору, невдачі, немає сил більше терпіти. І тому краще закінчити все зі смертю. Думки про недоцільність продовжувати життя, нікчемність боротьби заповняють душу, паралізують волю. І тут приходить хтось невидимий і пропонує вихід, переконуючи, що зі смертю завершуються всі страждання. Страшна смерть пропонується, як помста ворогам. Ти помреш, а вони нехай страждають і їм нехай буде стидно. В любому випадку диявол подає головний аргумент, що зі смертю закінчується все. Пам’ятайте, що смерть тіла не означає смерть душі; видиме – це тимчасове, а невидиме - вічне. І тому душа рветься в той невидимий світ. Апостол Павло повчає: Належить людині раз померти, а потім суд” (Євр.9,27). Отже, душа людини, але без тіла, стає перед Богом, котрий сотворив його.

ІІ). Віра людини стає причиною чуда. Сучасна людина схильна більше говорити, що чуда нема і не може бути. Ісус Христос виразно заперечує цьому і стверджує, що чудо стається тоді, коли людина вірить. Нинішня людина хоче спочатку бачити чудо, а вже потім вірити. Євангельське читання стверджує, що насправді віра має бути причиною чуда.

2.2). Оздоровлення дочки Яіра. Начальник синагоги, на ім’я Яір, просив Ісуса оздоровити важко хвору дванадцятилітню дочку-одиначку (пор.Лк.8,42). Спаситель прийшов у його дім і побачив, що дівчина вже померла.

Проблема смерті є найактуальнішою, хоча про неї ніхто не хоче говорити. Всі намагаються уникати цієї теми. Про неї говорять тільки фахівці: лікарі та священики, які відносяться до смерті професійно. Всі інші не хочуть слухати цього, уникають таких розмов і стараються не думати про смерть.

Людина хоч би багато разів зверталася до лікарів, вела здоровий спосіб життя, відмовлялася від сигарет, алкоголю, напоїв і їжі, шкідливих для здоров’я, хоча б людина пила мікстури і приймала вітаміни, кожен рік їздила відпочивати на море чи в гори на Буковель, вчасно лягала спати та займалася спортом, все одно прийде час смерті. І ця участь чекає всіх нас. Людина може змиритися з багатьма речами: з каліцтвом, з болем, з недугами, з тим, що вона далеко від дому і страждає, бо не бачить своїх близьких і рідних, переносити тягарі цього життя. Одного людина не зможе сприйняти – це смерть.

2.3). “Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя” (Лк.8,49). Таке було відношення тодішніх людей до смерті! Не турбувати Вчителя, а що тоді залишається робити? Здаватися, плакати, вчинити похоронний обряд і покласти тіло у труну та закопати у могилу. Таке відношення до смерті мають сучасні люди. Ісус іде супроти цього, і говорить: “Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться” (Лк.8,50).

У що мав вірити начальник синагоги? В те, що його дочка встане і побіжить до нього, обійме його руками і радітиме? Чи міг він в це повірити, коли вона лежить мертва? Легко сказати: Віруй!”. Але коли біля тебе труп власної дитини, то чи можна тоді вірити? Яір вірив не в мертву дитину, а в Ісуса Христа. Вірив, тому що пророк Ісая сказав: Він знищить смерть навіки. І повтирає Господь з усіх облич сльози” (Іс.25,8).

ІІІ). Святе Писання вчить, що після смерті людина не перестає існувати як особистість, але продовжує існувати в іншій незбагненній реальності (пор.1Кор. 2,9). Потойбічний світ неоднорідний по природі і поділяється на дві принципово різні частини: рай та пекло.

Рай, або ж Царство Небесне, це те місце або стан, що очікує людей, котрі вибрали любов та її втілення, основною цінністю свого життя (Рм. 14,17).

Пекло призначене для диявола та його слуг (Пс.25,9, 27,3). На кожну людину по смерті чекає Суд Божий (Мт. 25,13), на якому вона відповідатиме за прожите життя (М.24,46). Також ми знаємо, що їх буде два. Перший особистий – відразу по смерті (Євр.9,27). Другий - остаточний буде при кінці світу (Мф.24,29-30). Також ми знаємо, що Бог дозволяє людям на землі, ще за життя, піклуватись за померлих, та чинити добрі справи у їхню пам’ять, заради зцілення душі та спасіння, що може суттєво впливати на посмертну участь людини (пор.Сирах 7,36; Як.5,16).

ІV). Погляд Бога на смерть. Люди не вмирають, а просто змінюють форму та місце свого буття – для Нього всі живі (Лк.20,38). У своїх молитвах ми звертаємось до Спасителя, в чиїх руках ключі від раю та пекла (Об.1,18). У Святому Письмі зустрічаємо чимало місць, котрі показують нам, що люди віддавна молилися за померлих. Так, молилися сестри про свого померлого брата Лазаря (Ів.11,32-40). Молився пророк Варух (Вар.3,4-5) та Юда Маккавейський (2 Мак.12,43-45). На молитовну згадку про померлих навіть влаштовували особливі трапези на гробах (Сир.7,36) або постили (1 Цар.31,13). Апостол Павло молився про померлого Онисифора (2 Тим.1,18). Отже, існує багато свідчень того, як святі і праведні люди молилися за померлих та заповідали так молитися іншим (Як.5,16; 1Тим.2,1)

V). Для чого поминати у молитвах тих, хто вже помер? Для того, щоб виконати свій християнський обов’язок і виявити любов тим, хто сам собі допомогти вже не може. Ми знаємо, що померлі люди з часу упокоєння очікують на свою вічну участь. Самі собі вони допомогти вже не можуть, і нічого самостійно змінити у своїй подальшій долі також. Але це можемо ми – живі. Тому в пам’ять про них ми творимо молитву, милостиню, піст та інші добрі діла, чим протягуємо руку допомоги потребуючим. Одночасно з цим наші молитви за ближніх роблять інше диво. Вони мають властивість розм’якшити наше черстве і закам’яніле серце та одночасно допомогти тим людям, за яких ми молимось.

Церква навчає, що Господь не погорджує жодною благою справою, яку ми чинитимемо для спасіння наших ближніх. І не має значення, чи ці ближні ще живі, чи вже померлі. Тут на першому місці, звичайно, стоїть загальноцерковна молитва. Для спасіння душі людини має величезне значення її участь у Святих Таїнствах. Тому, найперше та найважливіше – це поминання імені живих або померлих під час Божественної літургії, та на Проскомидії, що їй передує. Поки людина жива, вона має можливість самостійно приступати до Євхаристії. А коли померла, тоді її родичі, друзі, чи навіть вороги, можуть замовляти особливі поминальні богослужіння в її пам’ять, накладати з благословення духівника на себе піст, творити милостиню та інші добрі справи. Все це може допомогти душі померлих.

Висновки. Життя людини це таємниця і чудо. Не минаймо храму, в якому повсякчас твориться молитва за наших померлих!

Не руйнуйте свого храму в душі через ворожіння, п’янство, розлучення, не гнівайтеся, не проклинайте, а навпаки всіх благословляйте! Ви - храм Божий” (1Кор.3,16) і тому наповняйте його добрими ділами.

Нехай Пресвята Богородиця Мати Божа Неустанної Помочі допоможе прийти душі покійного воїна Івана перед Божий престіл та оправдати його.

Господи прости покійному гріхи вольні і невольні та прийми його в Царство Боже. Амінь.

Благословення Господнє на вас!

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

с.Ворона

10 грудня 2017 року


  • Правлячий Архієрей



    Преосвященний Владика
    Кир Василій Івасюк
  • Канцелярія єпархії
    Протосинкел
    о. Роман Кіцелюк
    Синкели
    о.Володимир Прокіпчук
    о.Юрій Лукачик

    Канцлер
    о.Микола Горецький
    Віце-канцлер
    о. Олександр Федоришин

  • Економічний відділ
    Економ
    о. Віктор Прийдун

    Касир
    с.Вероніка Петрук

    Юрист
    п. Віра Сліпко
  • Прес-служба єпархії
    Речник
    о. Олег Гриців
    +380978131123
    Прес-секретар
    п. Діана Чавага
    e-mail: press.ugcc.ko@gmail.com
    Канцелярія єпархії
    +380662002606
    вул. І.Франка, 29, м.Коломия
    Івано-Франківської обл.
    78200 Україна
    e-mail: diocese.kolomyja@gmail.com
    Наші кнопки
  •  
  • Дизайн
    pent@gon : studio
  • Підтримка
    добрі люди
  • Розміщення
    добрі люди