Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ

Життєпис першого єпископа єпархії Кир Павла Василика

Преосвященний Владика Кир Павло ВасиликПавло Василик народився 8 серпня 1926 року в с.Бориславці Перемиського повіту (тепер – Польща) в національно свідомій родині, в якій було 11 дітей.

Уже в юначому віці він розпочав боротьбу з окупантами: допомагав ліками повстанцям, писав антибольшевицькі вірші, носив патріотам машинки для друку.

1 квітня 1947 р., за доносом стукача, КГБ заарештував його у Львові. Присуд стандартний – "зрада бальківщині" й "антисавєцка пропаганда" – статті 54.1а та 54.11. Перше ув’язнення Владика Василик відбував від 1947-го до 1955-го.

1 січня 1950 р. П. Василика висвятив на диякона єпископ Віктор з Риму, єзуїт Східного обряду.

1951-52 рр. Владика Василик, будучи ще дияконом, відбував покарання у м.Спаську Кемеровської області.

1953 року “визволителі” запроторили Павла Василика до Ольджераса (Алтайський край), де був засуджений і Юрій Шухевич, син Головного Командира УПА.

1954-го він перебував у концтаборі м.Омська.

Аж 1956-го повернувся Преосвященний Владика на Тернопільщину в Бучацький район, де жила родина. А 18 листопада 1956 р. сталася знаменна подія в житті Павла Василика. У княжому місті Львові, на вулиці Вечірній, його висвятив на греко-католицького священика Владика Микола Чарнецький (1884 – 1959), редемпторист, Апостольський Візитатор для Волині й Підляшшя. На Тернопільщині розпочав душпастирську діяльність.

У 1956-1959 рр. Владика Василик, ще будучи священиком, провадив велику душпастирську роботу на Станіславівщині, Тернопільщині, Закарпатті, Львівщині, Криму.

Тільки 1957 року “органи правопорядку” двічі провокували замахи на життя Преосвященного.

На початку 1959 р. його арештували в Станіславі. Йому інкримінували статті 54. 1а та 54. 11.

Друге ув’язнення єпископ відбував у Дубравлазі (селище Потьма-Явас, Мордовія) від 1959 до 1964 р. У цьому таборі перебував і Святої Пам’яті Блаженіший Патріарх Ісповідник віри Йосиф Сліпий.

1964 р. вийшов з ув’язнення. Після цього він відбував ще 5 років заслання, згідно з вироком 1959 року.

1 травня 1974 р. – Владика Йосафат Федорик, ЧСВВ, Екзарх українських греко-католиків на Центральну Азію у с.Вільхівцях Жидачівського району Львівської області висвятив священика підпільної УГКЦ Павла Василика єпископом катакомбної УГКЦ. Єпископ Кир Павло Василик ніс людям Божу правду по Галичині, Закарпатті, Волині, Рівненщині, Хмельниччині, Дніпропетровщині, Одещині, Москві, Ленінграді, Криму, Прибалтиці. У багатьох містах і селах засновував церковні громади. Багато разів у Преосвященного відбирали ризи й літургічні книги, погрожували арештом. А він відповідав: “Заберете в мене ризи, мені нові пошиють. Не даєте нам церкви, а ми маємо сотні, бо кожний дім української католицької родини є для нас церквою”.

4 серпня 1987 року група українського духовенства, ченців, черниць і мирян на чолі з Преосвященним Владикою Кир Павлом Василиком заявила на весь світ про свій вихід із підпілля до повнокровного релігійного життя. Заява була направлена Святішому Отцеві Іванові Павлові ІІ, Папі Римському; копія – Президентові Михайлові Горбачову. Із єпископів заяву підписав тільки Владика Павло Василик.

17 липня 1988 р. у Зарваниці Єпископ Катакомбної УГКЦ Павло Василик у співслужінні з багатьма священиками відправив Архиєрейську Службу Божу, в якій взяло участь майже 30 тисяч вірних (КГБ нарахував 40 тисяч).

17 вересня 1988 р. він був запрошений на зустріч в Москві. За круглим столом Преосвященний обговорював релігійні питання із чотирма сенаторами США та представниками Верховної Ради СРСР.

7 лютого 1989 р. Владика Павло очолює делегацію до Москви, вимагає від кремлівських можновладців відновлення статусу УГКЦ.

16 травня 1989 р., напередодні з’їзду народних депутатів СРСР, до Москви знову прибуває делегація УГКЦ у складі єпископів П. Василика, С. Дмитерка, Ф. Курчаби, отців Г.Сімкайла, В.Війтишина, Т.Сенькова, І.Возняка, численних вірних, щоб зустрітися із Президентом Горбачовим.

28 січня 1990 р. після відправлення Служби Божої в Катедральному соборі м.Івано-Франківська, тодішній голова облвиконкому урочисто вручив Владиці Василикові документ, в якому було сказано, що від цього дня Катедра переходить у власність УГКЦ. Голова наголосив, що саме наш єпископ Павло найбільше потрудився для справи УГКЦ.

12 – 16 січня 1990 р. відбулися переговори у справі УГКЦ в Москві, в Данилівському монастирі, в яких взяли участь представники Ватикану та Московської Патріархії. В числі делегації УГКЦ був єпископи Павло Василик.

Історичною подією стало створення Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ на чолі з Єпископом-Ординарієм Кир Павлом Василиком. Його інтронізація відбулася 31 жовтня 1993 року в Коломиї. Апостольський Нунцій Високопреосвященний Кир Антоніо Франко, Блаженніший Патріарх Мирослав Іван Кардинал Любачівський, Преосвященний Владика Кир Софрон Дмитерко, Владика Кир Іриней Білик, отець-доктор Іван Дацько.

Підпис і печатка Преосвященного Владики Кир Павла Василика З того часу Владика Кир Павло Василик вперто долає всякі перепони на шляху відродження духовності Української нації і Церкви і плідно працює на ниві утвердження незалежної соборної Української Держави.

В цьому році започаткував будівництво Катедрального Собору Переображення Господнього в м.Коломиї, як центру єпархіального життя.

За особливі заслуги перед УГКЦ та українським народом, 24 жовтня 2000 р. Ректорат Сетонського Університету (США) присвоїв Єпископові Павлові Василику почесний ступінь Доктора гуманітарних наук.

Преосвященний Владика Кир Павло Василик Також Інститут Економіки і Права м. Івано-Франківська, зважаючи на особливі заслуги Правлячого Єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії Павла Василика в часи підпілля, ініціювання виходу Церкви з підпілля, великий вклад у відродження Івано-Франківської єпархії та заснування Івано-Франківської Духовної Семінарії, котра тепер переросла у Теологічну Академію, присвоїв Владиці високе звання Почесного Доктора.

До кінця своїх днів Ісповідник Віри, довголітній в’язень московських таборів Павло Василик невтомно трудився для ширення науки Христа та духовного зросту увіреної йому пастви, розбудови церковних структур та вишколу гідного духовенства.

Закінчив свій життєвий шлях Владика Павло Василик 12 грудня 2004 року Божого на 79 році життя.

Нехай Господь приймає велику жертву його життя та ревне Архієрейське служіння до своєї Небесної Скарбниці і оселить душу його у місці вічної прослави.

Мала поема великого життя

о.м. Валерій Сиротюк
"Ісповіднику віри,
моєму святителеві
присвячується..."

Любив життя, його життя любило,
Любив людей і люди йшли за ним,
Терпів, терпіння не скорило
Почесних літ, холодних зим...

Залізний товарняк несе народний галас,
Лемкоче потяг, сплакались гудки,
Горить село, сивіє мамин волос,
Хлопчина зазирає у шибки.

Притис торбину, що вхопив з спросоння,
- Чому... женуть нас з хати, у світи?
Чи ми є гірші дикого вороння,
Чи ми уже не люди, а птахи?

Якщо птахи, то дай нам Боже крила !
Якщо ми люди – дай нам Боже дім.
Зганяли сотнями із свого древа,
Над гніздами стояв червоний дим.

Далеко Вісла залишилася, кордони,
Чужа платформа – баришівський хлів...
Іде хлопчина на церковні дзвони,
Несе торбину й молитовний спів.

Прийшов...Замкнені двері храму,
А стятий дзвін лежить серед багна,
Червонопикі вигнали за браму,
У вівтарі глузує сатана.

Не плач церквице, вимовив хлопчина,
Я буду твоїм дзвоником, не плач,
Я всім розкажу про Отця і Сина,
Мене не здожене той налигач.

В ярмі я не ходив й ходить не буду!
Тепер моя оселя - цілий світ...
І прийде час – я новий храм збудую!
Сказав Павло й пішов за Богом в слід.

А по дорозі йшли повстанці браві,
Що не хотіли волю продавать.
Татусь Яким, при синьо-жовтій фані,
І син героям став допомагать.

Збісився біс і хлопчика в концтабір,
І знов товарні потяги пішли,
Прокислий хліб, конвойний гамір,
І десять літ холодної тюрми.

Дививсь хлопчина високо у хмари,
А руки примерзались до іржі,
Навколішках довбав руду совками,
Молився щиро, їв прогнилі “щі”.

Нестерпний холод всіх в'язав до купи,
Шукали в'язні світла і тепла,
Хлопчина відкривав гарячі груди,
Жаринка правди іскрою текла.

І Бог послухав в'язня молодого,
За грати їм владику привели,
І ліг хлопчина хрестно на підлогу,
Дияконський орар йому вдягли.

Усмішка ніжиться на впалих щоках,
Під скельцями в оправах б'є сльоза,
Вже старшим став Павло на десять років,
А віра в правду так і не згаса...

* * *

І знову потяг їде на Вкраїну,
Знайомі села і чужі міста,
Ніхто не хоче хлопця сиротину,
Ніхто не кличе до свого гнізда.

Та він не плаче й не впадає духом,
Він хоче дзвоном церкві послужить,
Несе свій голос полем, лугом,
Не сито їсть, не м'яко спить.

Веде його стежина в Лева місто,
Колись таке тризубе, голосне,
Тепер принишкле, рискають чекісти,
Унійна згадка визирає де не де.

Штовхає сутінь хлопця на коліна,
Перед ченцем Чарнецьким він схиливсь,
Співає аксіос мала родина,
Над хлопцем Миколай святий моливсь.

І ось, уже католицький священик,
В чужих хатах народжує Христа,
Навчає люд, гортає втішно требник,
Благовістує в селах і містах.

А біс ще гірше розпустив тенета,
Виписує “путівку” в Дубровлаз,
В Мордовію веде стальна верета,
За грати у село Потьма-Явас.

Ой Боже милий, сотнями народу,
Збирали вірних із усіх сторін,
Йшли в'язні Божі з Заходу і Сходу,
Йшла смерть по п'ятах навздогін.

І здоганяла... багатьох зморила,
І мерли лиш за те, що в серці хрест,
О скільки парохів совітчина згубила,
А скільки ґабітів зірвав кремлівський пес.

У тьмі безбожництва ледь мервіє Вкраїна,
По вишитих іконах в “сапогах”
Кадриль тріпоче “Ваня с Сахалина”
Карпати плачуть по колядниках.

В далекім таборі співають каторжани:
Прости їм Господи, невігластво прости,
І свідчать кров'ю знову християни,
Щоб свідчення майбутнім донести.

Це свідчення отець Павло Василик,
На свої очі бачив й пережив,
Йому Господь добавив літ і сили,
Щоб свідчення майбутньому зложив...

Солені сльози виїдають очі,
А до майбутнього пів віку ще тягти,
Підпільні дні, підпільні ночі,
Хрести, хрести, хрести...

* * *

Защебетав досвітній ранок,
Заготівельник трав давно збудивсь,
До торби лізе хліб і жбанок,
Аїр болотний причаївсь.

Цілющі трави чоловік збирає,
Виконує бригада чесно план,
Між ними спину нагинає,
В душі священик, ззовні пан.

Вже загоїлися тюремні рани,
Духмяне зілля горнеться вінком,
Тайком священик їде на відправи,
Розхитує старий режим тайком.

Скликає першотравень на паради,
Кумач горланить партії хвалу,
Питає вождь у біса ради,
Як вимовить на Господа хулу.

В той час, як на Хрещатику колони,
В повітря кульки піднялись,
У катакомбній церкві грали дзвони,
Новий єпископ народивсь.

Проснувся біс, чету скликає,
Гебішні прихвосні шукають Гетсиман,
Іскаріот в пагонах не дрімає,
Єпископа шукає вже наган.

Він в Надорожну, бобики за ними,
Йде в Підпечари, воронок вже тут,
Боронять батька галицькі родини,
Сторожать від кривавих рук.

І Божа Матір їм допомагає,
Священиків на поміч їм дає,
Єпископ молодь научає,
Свідоцтво Церкви подає.

Ударив дзвін... Не дзвоник, а дзвіниця,
Незламна Церква голос піднесла,
Стряслась Московії столиця,
Бо Церква Київська вимогу принесла.

МИ Є! Заява пронеслася вітром,
МИ ТУТ! Воскреслі і таки живі,
Пішла новина вільним світом,
А біс клепав вже наклепи нові.

Незламна церква повертала храми,
Хрестом єпископ двері відчиняв,
Йшли юнаки Павловими стопами,
Блаженний в'язень нас усіх приймав.

Раділи й плакали батьки по селах,
І проводжали назореїв на зорі,
Йшли хлопці гордо в чорних рясах,
Майбутні виноградарі.

Несе єпископ Богові прославу,
І просить сили щоби хрест нести,
Всевишній поручає іншу справу:
Хрести, хрести, хрести.

* * *

Гуцульські ріки водами зміліли,
Спокійний Прут забув про водограй,
Над берегом хоругви зажовтіли,
Водохреще прийшло в покутський край.

Різьблені трійці в васильках з стрічками,
Хористи колядують в сардаках,
Іде святець недужими ногами,
Святити воду, хрест в руках.

І тішиться, немов мала дитина,
І згадує лемківські коляди,
Життя майнуло, як одна година,
Йде старець до Йорданської води...

Паломництво життя триває,
Єпархія дослухує порад,
Подорожує, відправляє,
На лозах достигає виноград...

А біс пагони замінив на ризи,
І сам в овечій шкірі приступав,
Єпископ розрізняв де блюдолизи,
І голови диявольські рубав.

Не думав він, що люди скажуть,
Стинав він зміям жало без жалю,
Бо на терезах істину не важать,
Насіння сіяв в зорану ріллю.

Дозріле слово - всотеро родило,
В нових церквах шлюбують молоді,
Нагойдує вже стомлене кадило
Літа осінні золоті...

Будує осінь куполи з хрестами,
Зростає храм в владики на очах,
Преосвященний думає ночами,
Катедру зводить, як гніздечко птах.

Він обіцяв зруйнованій церквиці,
Піднести стяті куполи в гору,
І стати дзвоником народної дзвіниці,
Збудую церкву, а тоді й помру...

Сніги солені вже доїли очі,
Безсилі ноги вже не можуть йти,
Бадьорий дух, слова пророчі,
І світлий розум хоче хрест нести.

І знову дзвін, не дзвоник, а дзвіниця,
Проснулась нація єпископа Павла,
Народна сила, як залізна криця,
І Київ помаранчею палав.

 

Прийшла свобода відпускати в'язня,
І втішний голос ледь шепоче заповіт,
Мої брати і сестри вам завдання -
Хрещену Україну збережіть!

А моє тіло не несіть до крипти,
У рідну землю біля храму покладіть,
Я буду дзвоном біля церкви жити,
Простіть, простіть, простіть...

20.12.04 Чернівці (дев'ять днів)

  • Правлячий Архієрей



    Преосвященний Владика
    Кир Василій Івасюк
  • Канцелярія єпархії
    Протосинкел
    о. Богдан Іванюк

    в.о. Канцлера
    о. Микола Горецький

    Економ
    о. Микола Романенчук

    Віце-канцлер
    о. Андрій Квік

    Юрист
    п. Віра Сліпко
  • Церковний трибунал
    Судовий вікарій
    о. Володимир Прокіпчук

    Судді
    о. Юрій Лукачик
    о. Юрій Терещенко

    Захисник вузла
    о.Сергій Триф'як

    Нотар Олександра Болехівська
    +38 093 7592620
  • Прес-секретар
    піддиякон Микола Мотрук
    e-mail: press.ugcc.ko@gmail.com
    +380930823268

    Канцелярія єпархії
    вул. І.Франка, 29, м.Коломия
    Івано-Франківської обл.
    78200 Україна
    e-mail: diocese.kolomyja@gmail.com


    Наші кнопки
  • Дизайн
    pent@gon : studio
  • Підтримка
    Коломия ВЕБ Портал
  • Розміщення
    Дата-центра ВОЛЯ